Ой ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота,
Питається сон дрімоти:
“Де ж ми будем ночувати?”

“Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Туди підем ночувати,
І дитинку колихати.

Там ми будем спочивати
І дитинку присипляти.
Спати, спати, соколятко,
Спати, спати, голуб’ятко!”

Колисанка (колискова пісня) – жанр народної ліричної пісні. Колисанку співає мати (зрідка бабуся), аби заколисати, залюляти, приспати, приспівати дитину. Колисанки переважно короткі. Ритм і темп – зумовлені темпом гойдання. Мелодія – наспівна, нескладна. Мета колисанки – відповідними рухами, монотонним співом і приємними дитині словесними образами спонукати до сну малого слухача. Музична ісловесна форма та самий зміст колисанки вказують на прадавнє її походження, на його спорідненість із магічними навіюваннями – замовляннями. Здесь вы можете найти некоторую информацию о этническая музыка в современной обработке.

Виконання колискових пісень відрізняється від виконання «дорослого» мелосу. Особливість співу залежить від втоми матері, її настрою чироботи, яку вона могла зазвичай виконувати паралельно із заколисуванням (вишивання, прядіння, в’язання). Колисанковий зворот на зразок «а-а-а», «баю-баю-баю», «люлі, люлі, люлі» є мелодичним розспівом-вокалізацією, який набуває розширеного вигляду і переростаєв регулярний приспів, який імітує ритм погойдування. Повторюваність поспівок та коливально-спадковий рух сприяють виконанню колисковими піснями їх головного призначення – заколисувати і заспокоювати немовля.

Біля колиски, плетеної з лози або різьбленої з дерева, творилася найбільша тайна людського буття – переливання в душу дитини найщиріших материнських почуттів.

Століттями виростали покоління, вбираючи всім єством колискову матері. Вона розправляла крила для творчості, праці, добра й любові. Вчені різних країн неодноразово доводили, що діти, які виховуються під спів і казку матері, мають розвинені естетичні почуття, лагідну вдачу і добрий розум. Яким же буде наше майбутнє покоління, що з пелюшкового віку замість лагідності материнської пісні майже цілодобово слухає магнітофонні записи з чужого голосу, чужих мелодій?

Колискова – це душа, яка ходить навшпиньках. Почути її кроки можуть лише ті, хто вміє слухати. Як і сповідь матері над колискою. Коли вгамовуються, стихають людські чвари, коли натруджена – вечірня чи вранішня – земля дихає безгомінням, коли помислам і надіям відкриваються простір і небо, а світ стає милосерднішим, ближчим до серця – тоді в серці матері народжується пісня, тоді над колискою вона щемко, тремтливо і ніжно виспівує свою незглибиму душу. Тож навчімося слухати материну сповідь.

Колискова пісня – то лише крапля в пісенному океані народного мелосу. Тож милозвучна крапля музично-поетичного мистецтва, самобутня перлина народного витвору існує сама по собі, по суті, в порожнечі. А це, погодьтесь, не тільки невдячно, але й страшно і для колискової і для нас самих. Ми ніяк не можемо збагнути, що забуваючи народні пісні, а то й не знаючи їх від народження, обкрадаємо самих себе і дітей та онуків наших. Ми, по суті, залишаємо їх обділеними і радістю звучання мелосу, і мудрістю народного слова і тією любов’ю якою бабуся чи мати кличуть-накликають сон для своєї дитини. Для более подробной информации вы можете связаться с Денис Бережной Веб-сайт.