Троїсті музики, народний інструментальний ансамбль у складі скрипки, басолі (баса), бубна (в центральних областях), або скрипки, цимбалів, бубна (у західних областях).
Вперше згадуються на Україні в кінці 17 — та початку 18 століття.
Троїсті музики відігравали важливу роль у побуті українського села: на народних святах, весіллях, ярмарках тощо. Виконували переважно танцювальні і пісенні мелодії.
«Троїсті музики Прикарпаття»
Про свою троїсту музику гуцули створили поетичну легенду… Три легені — скрипаль, цимбаліст та сопілкар — закохалися у дівчину. Вибираючи собі нареченого, дівчина запропонувала їм принародно змагатись у грі: чиє виконання народ визнає найліпшим — за того вийде заміж.
Кожний легінь грав на своєму інструменті найулюбленішу мелодію. Та ж виконання було таким майстерним, що жодний не одержав переваги. Тоді дівчина звеліла кожному зіграти одну й ту ж пісню, — але й цього разу не розсудили найкращого…
Залишилося останнє — грати легіням разом. Та від сумісної гри народилася нечувана досі, чарівна музика і народ вирішив — не слід розлучати легінів.
А музику ту назвали ТРОЇСТОЮ МУЗИКОЮ…
Створення троїстої музики, як основи розвитку народної інструментальної творчості, було великим досягненням у житті простого люду.
Відомо, що східні слов’яни (росіяни, українці, білоруси) з найдавніших часів користувалися музичними інструментами: бубнами, тарілками, рогами, трубами, сурмами, піпелями, сопелями, гуслями, гудками та ін. Під час формування народностей були створені вже суто національні інструменти — російська балалайка, українська кобза або бандура, білоруські цимбали, які помітно поповнили загальнослов’янський інструментарій
На Україні протягом віків викристалізовувались різноманітні за складом народні інструментальні ансамблі. Спочатку в цих ансамблях провідну роль відводили гуслям. Та коли був створений класичний зразок скрипки, утворюється ансамбль троїстої музики . Він зберігся і відіграє визначну роль у народному музичному побуті і в наш час.
Назвали цей ансамбль троїстою музикою тому, що до його складу входять три виконавці: скрипаль, цимбаліст (або виконавець на іншому інструменті) та бубніст. Найбільш розповсюджені типи троїстої музики такі: скрипка, басоля і бубон — в центральних областях України; скрипка, цимбали, бубон або ж барабан — в західних областях.
Тепер, залишивши за собою традиційну назву, українські інструментальні ансамблі, значно розширили свій склад. Вони укомплектовуються в основному з таких інструментів: струнні — скрипка, басоля (віолончель) або контрабас, цимбали, рідше — бандура; духові — флейта, кларнет, сопілка (денцівка або флояра), зрідка труба або корнет в строї-сі-бемоль, тромбон педальний в строї-до; клавішні — гармонія або баян; ударні — барабан разом з мідними тарілками чи бубон.
Перелічені струнні, духові та ударні зустрічаються в народних ансамблях у найрізноманітніших поєднаннях. Проте, є провідні, без яких укомплектування неможливе — це скрипка та цимбали. Скрипці, як правило, належить основна роль в будь-якому за складом ансамблі.
Серед численних троїстих музик виділяються брати Ватаманюки. Вони цілком зберігають народну манеру гри, яка позначена колоритом, характерним лише для Гуцульщини — мальовничого куточка України.
Сімейні ансамблі — це чудова традиція ще з давніх давен.
Виконавці демонструють окремі школи народних інструменталістів — скрипалів, цимбалістів, сопілкарів, які зберігають особливості інструментальної практики своїх місцевостей.
В репертуарі троїстих музик багато сучасних мелодій, що широко звучать на народних святах, весіллях. За народною традицією — виконавці, граючи, співають.
Особливе місце в репертуарі займають тематичні п’єси. Найстаріші учасники В. Ілюк та І. Остафійчук на трембітах і теленках грають цілу сюїту, присвячену Виходу, Проводам та Зустрічі з полонини. В інших п’єсах є цікаві зображальні елементи: наслідування співу птахів, скрипінню воріт, передзвону молотів у кузні тощо.